Кожен відвойований клаптик землі рясно политий кров’ю українських воїнів — головний сержант роти «Піночет»

Лунає команда, і група солдатів починає рух. На коротких ділянках, долаючи природні перешкоди – густі зарості та складну місцевість, швидко наближаються до позицій умовного противника. “Зв’язок! 11-й!” – лунають автоматні залпи, граната летить у ворожий окоп. Коротка атака, група займає захист кільця. Трохи збоку за бійцями спостерігає старший сержант роти однієї з окремих механізованих бригад Андрій на позивний «Піночет». Він ретельно аналізує дії кожного воїна. Наприкінці вправи сержант зауважує, що вправа добре виконана. Але особливу увагу приділяє помилкам, розповідає, як їх уникнути, і відправляє групу на старт.

«Завтра хлопці повертаються на бойові позиції, — каже старшина. — Впевнений, навички, отримані під час навчання, обов’язково стануть у нагоді.

Андрій не перший рік на війні. У 2015 році був мобілізований. Виконував обов’язки заступника командира взводу в одному з навчальних центрів ЗСУ. Згодом служив у 14-му окремому мотопіхотному батальйоні «Черкаси». Демобілізувався та повернувся до армії у 2021 році та розпочав службу в одній з окремих механізованих бригад.

— Пройшов підготовку морської розвідки, неодноразово брав участь у міжнародних навчаннях. Усі набуті знання та навички зараз передаю друзям, з якими ми тримаємо кордон у напрямку Запоріжжя. Ми намагаємося використовувати весь «вільний» час з максимальною користю. Ми постійно тренуємося, вивчаємо ТТХ різних видів озброєння та техніки, вирішуємо питання взаємодії та загального злагодження, – розповідає Андрій.

Крім того, піхотинці ретельно аналізують тактику ворога, шукають його слабкі місця, а також вивчають трофейні зразки зброї та амуніції.

— Навіть якщо атака була успішною, є висока ймовірність того, що противник спробує контратаку найближчими годинами. Тому я намагаюся довести хлопцям, що вони повинні знати, як максимально ефективно використовувати зброю противника, захоплену під час засідки, у разі відсутності власної.

Андрій каже, що є величезна різниця між бойовими діями 2015 року та сьогоднішніми. Сьогодні війна більш технологічна, кожна сторона має багато сил і засобів. Крім того, на театрі російсько-української війни розгортається справжня битва безпілотників небувалого масштабу.

Сьогодні піхотинці зосереджені на підготовці до активних штурмових та наступальних дій. І для того, щоб підрозділ успішно виконував поставлені бойові завдання, він повинен працювати як єдиний злагоджений механізм.

— Ми проводимо навчання, після чого обговорюємо, що вийшло, а що ні. Мені подобається, що бійці задають питання, пропонують свої варіанти, як це зробити краще. Такий відгук свідчить про те, що я зміг їх залучити, а отже, я все роблю правильно. Крім того, під час тренувань взаємодія в підрозділі збільшується, і коли ви розумієте один одного з половини точки зору, це все працює і приносить хороші результати.

Визволення населених пунктів – надзвичайно важка праця, а кожен клаптик завойованої землі рясно политий потом і кров’ю українських воїнів. Незважаючи на те, що противник чисельно переважає, старший сержант впевнений, що українські захисники більш професійні, вмілі та вмотивовані.

— Інколи дивлюся російські новини, де бачу, як тих же «вагнерівців» роблять «національними героями». І розповідають дітям про «подвиги» цих «героїв». Це вимираюча нація, каже Піночет. — Я розумію, що якщо не добити ворога одразу, то через деякий час з ним доведеться зіткнутися нашим дітям чи онукам. Тож тепер треба зібрати всю свою волю в кулак і працювати. Їх, правда, більше, але вони зловмисники, у них немає морального виправдання приїжджати в нашу країну. А нам залишається тільки боротися і перемагати, відступати нам нікуди. Нехай це прозвучить жорстоко, але я за повне фізичне знищення ворога, принаймні того, хто зараз прийшов до нашої країни зі зброєю в руках. Мова влади – єдине, що більшість з них розуміє.

Фото Владислава Дем’яненка.